О 2:47 в коридорі я побачила море Сон як акт опору

Проєкт Поліни Чоні досліджує сон не як втечу, а як форму психічного опору. Це стан, у якому тіло й підсвідомість намагаються витримати реальність, що стала надто реальною. У цьому контексті сон постає актом присутності, витримки й збереження себе.

Архітектура виставки відтворює структуру сну. У вихідні відвідувачі можуть побачити її в найактивнішому, перформативному стані «швидкого сну». У будні художниця продовжує працювати безпосередньо в двоповерховому просторі G33, за прозорими вікнами дому, поступово трансформуючи інсталяцію та занурюючись у стан «глибокого сну». Таким чином глядач(ка) отримує рідкісну можливість спостерігати не лише завершену форму, а й сам процес становлення роботи.

Дворівнева структура виставки віддзеркалює архітектуру двоповерхового будинку G33 та вибудовується як двоступеневий рух крізь стан.

Перший поверх — зона підготовки до сну, повільного входження в інтимність. Тут представлені об’єкти, що працюють як побутові обереги та тілесні якорі: скляні гамаки, схожі на павутиння або протидронові сітки — крихкі, але такі, що тримають; ковдра з уривками снів і теплом спогадів; нічник із біопластику з рослинами, спрямований світлом у вікна; стільці як опори для тіла з відбитками часу, дитячими іграшками, слідами турботи та очікування.

‍

Другий поверх утримує в собі центральну інсталяцію «Сни Пенелопи» — простір самого сну. Тут зникає контроль і залишається присутність: вода як відчуття, димний аромат як спогад, текстиль як нервова система. Це не зображення снів, а досвід перебування в них. Центральним елементом інсталяції є недоплетений тканий об’єкт, натхненний міфом про Пенелопу — жест нескінченного чекання, розпливчастості пам’яті та непевності майбутнього. Текстиль доповнюється звуковим ландшафтом і запахами, що нагадують про дім, а також візуальними проєкціями зі світла, рослин і біопластику. Психіка створює фантастичне не для втечі, а для виживання. Побут стає тілом і домом, що чинить опір.

Виставка досліджує несталість, трансформацію та поетичний потенціал повсякденних просторів. Кожен візит відкриває нову перспективу: інсталяція постійно змінюється під впливом дій художниці, вибудовуючи рухомий діалог між глядачем, твором і простором. Фінальні моменти виставки обіцяють бути тендітними, резонансними та незабутніми — як кульмінація річного процесу, що втілює тимчасову природу речей і станів.

Ми запрошуємо вас стати частиною цього досвіду та розділити з нами цей еволюційний художній процес.

‍